Події на Сході нашої країни є найголовнішими сьогодні. Про них говорять щоденно всі верстви населення нашої країни. З ними знайомі не лише дорослі, а й діти. Малюки з дитячих садочків, учні шкіл, студенти – ця молодь бере участь у різноманітних акціях на підтримку воїнів АТО. Але є діти, які знають про ці події дещо більше і дещо по-іншому. Є діти, які час від часу кажуть «До побачення, моя люба» чи «До зустрічі, дорогенький, повертайся живим» і проводжають свого тата чи маму в саме пекло цих подій. Саме так уже декілька разів відбувається в сім’ї Олега Дугаря, учня    3-А класу Полтавської загальноосвітньої школи № 20 імені Бориса Серги, який уже через декілька днів буде вкотре проводжати свою маму Дугарь Наталю, рятувати тисячі людських життів. Його мама не просто смілива жінка та медик за професією, вона- старший сержант медичної служби.

     Уже з травня цього року Наталя Дугарь є учасницею бойових дій зони АТО, вона тривалий час виконувала службові обов’язки у складі лікарсько- сестринської групи від Полтавського шпиталю. Саме тут вона працює вже 13 років, з того самого моменту, як отримала диплом медичної сестри у Полтавському базовому медичному училищі.

     Маючи грунтовний досвід хірургічної сестри, отримавши 4 травня 2014 року  наказ про необхідність перебування в зоні АТО , 6 травня вже відправилася в дорогу, разом з іншими полтавськими колегами ( група складалася з 8 чоловік, двоє з яких –жінки), у складі 93 бригади.

     Першим пунктом їхнього призначення було місто Слав’янськ, дістатись до якого належало через 17 блок-постів. Наталя говорить, що працювати доводилося за межами людських можливостей, але завжди відкривалося друге дихання, коли розуміли, що від нас залежать людські життя, а найголовніше те, що вдома на тебе чекають твої рідні. За такий героїзм Наталя нагороджена орденом за мужність ІІІ ступеня.

     Жінка говорить, що історія в їхній сім’ї повторюється. Під час Великої Вітчизняної війни її бабуся також була на фронті, дійшла до самого Берліну та також неодноразово була нагороджена за відвагу та героїзм, і це – у 18 років.

     Звичайно, згодом ми дізнаємося всю правду про причини  цих страшних подій, але, маючи змогу вже зараз безпосередньо спілкуватися із свідками, ми просто змушені голосно заявляти про їхній неоціненний вклад у здобуття миру. Хочеться побажати Наталі якнайшвидшого повернення, бо тут на неї чекають її найрідніші - її сім’я.

Автор статті класний керівник 8-Б класу,

учитель англійської мови Полтавської загальноосвітньої школи

 І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги

Коцюба Оксана Анатоліївна