Неділя, 08.12.2019, 16:00
ЗОШ №20 
імені Бориса Серги Моя улюблена школа!!! 
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Календар
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 442

 

Проект обласної Концепції

виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області

на 2015-2020 роки

Вступ

  • Актуальність
  • Регіональні особливості Полтавської області
  • Визначення проблеми

 

Актуальність розробки Регіональної Концепції виховної діяльності навчальних закладів Полтавської області на період 2015-2020 рр. зумовлюється необхідністю пошуку шляхів формування позитивного соціального досвіду, світоглядних позицій і ціннісних орієнтирів дітей та молоді на основі духовних, моральних і культурних засад життя українського народу, координації взаємодії освітніх установ, державних інституцій та громадськості.

Кожен регіон, кожен заклад освіти має формувати свою виховну систему,  яка ґрунтується на традиціях рідного краю і держави та побудована за принципами системності, врахування інтересів, запитів різних категорій учнів і спрямована на організацію виховного процесу з використанням інноваційних педагогічних технологій.

Полтавщина є унікальною, чарівною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення – усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе. Тільки діячів письменства Полтавщина дала світові понад 1000. Чого варті лише імена Григорія Сковороди та Івана Котляревського, Миколи Гоголя і Миколи Гнєдича в українській та світовій літературі. Козацьку славу описали літописці Самійло Величко і Григорій Гребінка. У Полтаві та на її околицях народилися Степан Стеблін-Камінський, Оксана Іваненко, Андрій Пашко, Андрій Страшко. Тут жили й працювали письменники та поети Володимир Короленко, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Федір Гарін, Олександр Чуча, Михайло Казидуб, Тарас Нікітін, Петро Ротач, Федір Моргун.

   Благодатний край – Козельщинський, Кобеляцький та Новосанжарський райони – це батьківщина багатьох письменників. Найвизначніші серед них – Олесь Гончар, Павло Загребельний, Борис Олійник, Юрій Дольд-Михайлик.

   На Лубенщині жили й творили Олесь Донченко, Петро Лубенський, Володимир Малик, Шолом-Алейхем, Василь Симоненко, Петро Артеменко.

   З Миргородщини – Василь Капніст, Панас Мирний, Іван Білик, Володимир Самійленко, Олесь Донченко, Яків Шутько, Анатолій Дімаров, Степан Руданський.

   Із Гадяччини походять Олена Пчілка, Михайло Драгоманов, із Лохвиччини – Архип Тесленко, Яків і Петро Савченки.

   Славетні імена Зіньківщини – брати Григорій і Григір Тютюнники, Микола Зеров, Михайло Орест, Іван Цюпа, Іван Багряний, Дмитро Нитченко (Чуб).

   У Глобинському районі народились і творили Володимир Канівець, Дмитро Косарик, Михайло Старицький, брати Майбороди, Олександр Білаш, Раїса Кириченко.

   Гребінківщину уславив поет Євген Гребінка.

   Гідно заявили про себе полтавці-актори Віра Холодна, Клара Лучко, Юрій Тимошенко (Тарапунька), Тамара Кислякова.

   Не можна не згадати про видатних учених-земляків: конструкторів ракетно-космічної техніки Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея), Володимира Челомея, Юрія Побєдоносцева, конструктора важких танків Миколу Духова, космонавта Георгія Берегового, математика Михайла Остроградського, відомих учених-винахідників Гліба Котельникова, Миколу Пильчикова, Івана Францевича, Семена Брауде.

   На Полтавщині працювали природодослідники Василь Докучаєв, Володимир Вернадський, Микола Вавилов, видатні вчені-педагоги Антон Макаренко, Григорій Ващенко, Василь Сухомлинський.

Засновник української класичної музики Микола Лисенко також родом із Полтавщини.

Матеріали про діяльність цих людей, їх творчу, наукову спадщину повинні використовуватись у виховній роботі навчальних закладів області.

Одне з найважливіших виховних завдань, що стоять перед педагогами області, це виховання підростаючого покоління на національних традиціях, звичаях, що властиві  Полтавщині.

Реформування системи освіти ставить перед органами управління й навчальними закладами невідкладні завдання щодо визначення пріоритетних напрямів виховання, науково-методичного та інформаційного забезпечення виховної діяльності педагогів з урахуванням особливостей полтавського краю.

За умови суттєвих змін світоглядних і ціннісних орієнтацій у суспільстві, соціально-економічної кризи і спаду життєвого рівня населення педагогам потрібно вести цілеспрямовану роботу з тим, щоб допомогти молоді адаптуватися, знайти своє місце у складних суспільно-політичних реаліях, запобігти розповсюдженню світоглядного нігілізму в молодіжному середовищі.

Економічна криза, сучасний стан культури та освіти, неясність перспектив, значне розширення свобод громадян і неможливість для більшості людей скористатися ними, як через економічну скруту, так і через психологічну неготовність, поширення бездуховності, збільшення кількості правопорушень в учнівському середовищі, зростання злочинності – все це не може позитивно впливати на становлення особистості дитини.

Побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру, виховання ціннісного ставлення до соціального оточення та самої себе, національно свідомого, високоосвіченого, життєво компетентного, толерантного громадянина-патріота, здатного до саморозвитку та самовдосконалення, відповідального перед своєю нацією.

Зміст Регіональної Концепції спрямований на пошук шляхів вирішення питань захисту і збереження психічно, фізично здорового дитинства, становлення національно свідомої учнівської молоді, готової до будь-яких життєвих ситуацій.

Ця Концепція визначає фундаментальні засади організації виховної роботи, її основні цілі, форми і методи. Концепція є підґрунтям для створення і практичної реалізації різних форм виховної діяльності, розроблення положень, програм і планів виховної роботи.

Кожен заклад освіти має формувати свою виховну систему, виходячи при цьому не тільки із суспільно-політичної необхідності, а й враховуючи національні традиції та регіональні особливості.

Варто враховувати природно-географічні, історичні, економічні, етнографічні   особливості Полтавщини, по-новому поглянути на викладання дисциплін культурологічного спрямування.

Виховання повинно акумулювати національну історію, народні звичаї, обряди, традиції, багатство української і етнічних культур як самобутнього явища світової цивілізації, одночасно не допускаючи національної обмеженості та винятковості.

Глобальний простір, у який інтегрується суспільство, передбачає засвоєння надбань культури різних народів. Тому постає потреба в здатності дітей та молоді до входження у світовий соціокультурний простір – за умови збереження української національної ідентичності.

У вихованні особистості загострилися певні суперечності, які виникли в суспільстві, що породило нові суттєві проблеми:

  • зміна ціннісних орієнтирів соціуму;
  • погіршення стану здоров’я населення;
  • соціальна апатія, дезадаптація, поляризація суспільства;
  • несформованість життєвих навичок молодого покоління;
  • поширення шкідливих звичок, захворювань на ВІЛ/СНІД, зниження показників репродуктивного здоров’я молоді;
  • агресія і насильство, прояви ксенофобії;
  • бездоглядність, безпритульність;
  • збільшення проявів девіантної поведінки;
  • недостатній рівень медіаосвіти в учнівському та молодіжному середовищі;
  • низький рівень культури мовлення;
  • медіа-, комп’ютерна залежність; дефіцит живого спілкування.

 

Загострення вищезазначених проблем акумулюються на певних рівнях:

Сімейний рівень:

  • помилки сімейного виховання, перекладання виховних турбот на школу;
  • низький рівень педагогічної культури батьків, переважання авторитарних методів виховання;
  • загострення конфліктів «діти – батьки»;
  •  психологічний дискомфорт в сімейних стосунках.

Навчальний рівень:

  •  прорахунки в організації виховного процесу;
  •  формалізація навчального життя;
  •  авторитарний та ліберальний стилі виховання;
  • відчуженість особистості від освітнього середовища;
  • відсутність перспектив використання набутого соціального досвіду суспільно-корисної діяльності в майбутньому.

Особистісний рівень:

  •  втрата ціннісних орієнтирів;
  •  конфліктизація взаємовідносин між дітьми;
  •  криміналізація поведінки;
  •  соціальне розшарування;
  •  несприйняття авторитарних методів виховання;
  • вплив негативного соціального досвіду на формування свідомості особистості;
  • нагромадження низькопробної масової культури над високохудожніми надбаннями національного фонду країни у вихованні різноманітних смаків дітей та молоді;
  •  низький рівень комунікативних навичок.

 

І. Мета, завдання, принципи

  • Мета, завдання та основні принципи
  • Завдання виховної роботи
  • Основні форми виховної діяльності
  • Суб'єкти,  цільові групи та їх взаємодія, чинники виховання

 

Метою  Концепції  є проектування виховного простору з урахуванням сучасної суспільно-політичної ситуації, який базується на загальнолюдських та громадянських цінностях української нації, для формування свідомого громадянина Української держави, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань Полтавщини, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури дітей та молоді.     

 

Для створення сприятливого виховного середовища з урахуванням сучасних вимог, специфіки та традицій освітніх навчальних закладів Полтавщини, їх матеріального забезпечення, науково-методичного рівня педагогічних колективів визначено основні завдання Концепції:

  • Сприяння утвердженню патріотизму, духовності, моральності, загальнолюдських цінностей серед молодого покоління;
  • Формування навичок здорового способу життя, профілактика правопорушень і негативних соціальних явищ дітей та молоді;
  • Сприяння набуттю дітьми і молоддю громадянського досвіду на основі готовності до участі у процесах державотворення та розвитку Полтавщини як регіону, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
  • формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
  • утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
  • культивування кращих рис української ментальності, виразником яких стала Полтавщина – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;

 

Основні принципи виховної роботи:

  • Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості усіх суб’єктів виховного процесу, моральної та фізичної готовності до виконання громадянського обов’язку захисту територіальної цілісності та незалежності України, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всіх народностей, які проживають в Україні та за її межами.                     
  • Принцип цілісності. Виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність в реалізації напрямів і етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та молоді; здійснюється різними соціальними інститутами, а також у навчальній та позаурочній діяльності.
  • Принцип культуровідповідності. Вихованці і педагоги спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, формування базису культури особистості.
  • Акмеологічний принцип. Педагоги повинні будувати виховний процес так, щоб вихованці засвоїли найвищі морально-духовні цінності; створювати умови для оптимальної самореалізації підростаючого покоління, розвитку їх індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.
  • Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставляться уважно до поглядів одне одного, визнають право на відмінність, узгоджують свої позиції. Педагог повинен уникати жорстких приписів, не ставитися до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважати на його психічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляти емпатію, вдаватися до конструктивних та продуктивних виховних дій; бути схильним до творчості та педагогічної рефлексії.
  • Принцип адекватності виховання до психологічних умов розвитку особистості. Педагоги повинні зосереджувати свою увагу на дитині, враховувати її вікові та індивідуальні особливості, не форсувати її розвитку, задовольняти фундаментальні потреби дитини (у розумінні, визнанні, сприйнятті, гуманному ставленні до неї); виробляти індивідуальну програму її розвитку; стимулювати розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвого вибору.
  • Принцип особистісної орієнтації. Означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Педагоги повинні культивувати у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнавати її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежувати її у правах почуватися індивідуальністю; виробляти оптимістичну стратегію розвитку кожного вихованця; спрямовувати зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, доцільної поведінки, базових якостей особистості.
  • Принцип превентивності. Навчальні заклади повинні проводити профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, допомагати їм виробити імунітет до негативних впливів соціального середовища. При цьому має бути забезпечена система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього, національно-патріотичного характеру з формування позитивних соціальних настанов, формування позитивної мотивації до здорового способу життя за методом “рівний-рівному”, запобігання вживанню наркотичних речовин та різному прояву деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків.
  • Принцип технологізації. Виховний процес повинен будуватися на науково обгрунтованих діях педагогів та відповідно організованих ними діях вихованців, підпорядкованих досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

•  Принцип демократизації. Визнання академічною спільнотою права кожного на свободу виявлення своєї творчої індивідуальності, усунення авторитарних методів виховання.

Принцип гуманізації. Створення умов для особистісної самореалізації,  формування людяної, щирої, доброзичливої, милосердної особистості.

•    Принцип єдності навчальної та виховної діяльності.  Консолідація учнівства, студентства та науково-педагогічних працівників у єдину академічну спільноту, об’єднану спільною мораллю та ідеями.

Принцип послідовності, системності і наскрізності. Включення виховних аспектів у всі форми освітнього процесу, зв'язок виховання із життям, трудовою діяльністю народу та продуктивною працею.

•  Принцип диференціації та індивідуалізації виховного процесу Врахування у виховній діяльності рівнів фізичного, духовного, психічного, соціального, інтелектуального розвитку дітей та молоді, стимулювання їхньої активності та розкриття творчої індивідуальності.

•  Принцип єдності теорії та практики. Реалізація набутих дітьми та молоддю знань, умінь і навичок на практиці, включаючи самоврядну та громадську діяльність.

Принцип природовідповідності. Врахування багатогранної і цілісної природи

   людини, вікових та індивідуальних, соціально-психологічних особливостей учнів

   і студентів.

Принцип правової свідомості. Виховання поваги до конституційних прав та

   свобод людини.     

 

Вказані принципи складають певну систему. Кожний принцип як важлива складова системи, взаємопов'язаний з іншими, їх гармонійне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.

 

Основні форми виховної діяльності дітей дошкільного віку, школярів і студентів:

  • Інформаційно-масові (усний журнал, інтелектуальні аукціони, ринги, ранки, вечори, дискусії, диспути, конференції, круглі столи, інтелектуальні аукціони, інформаційні студії, ринги, подорожі до джерел рідної культури, історії, держави і права, “жива газета”, створення книг, альманахів)
  • Діяльнісно-практичні групові (ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче панно, тематичний зошит, ранок, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості,  моделювання, вікторина, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади)
  • Інтегративні (клуби за інтересами, операція-рейд, виставка-ярмарок, переклик повідомлень, добродійна акція, КВК, фестивалі, форуми юних дипломатів, асамблеї з проблем традицій, культури, політики і права, гуртки)
  • Діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування)
  • Індивідуальні (доручення, консультації, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо)
  • Наочні (музеї, центри дитячої дипломатії, кімнати і зали, галереї в навчальних закладах, виставки дитячої та юнацької творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо)

 

Окремі форми роботи  з педагогами щодо організації виховної діяльності:

  • Словесні: конференції; семінари; круглі столи; веб-конференції тощо;
  •  Практичні: методичні практикуми; тренінги; майстер-класи; авторські творчі майстерні педагогів тощо;
  •  Наочні: творчі виставки; книжкові стенди; Інтернет-ресурси; друковані засоби масової інформації; культурно-просвітницькі центри тощо;
  •  Активні: участь у міжнародних, державних проектах і конкурсах, різного роду проектах; координаційні ради педагогів, учнів та батьківської громадськості тощо.

 

Виховний процес – це цілеспрямовані дії суб’єктів виховання на досягнення загальної мети –  виховання об’єкта.

 

Взаємодія суб’єктів виховного процесу

 

 

 

ВИХОВАНЕЦЬ

                       

 

 

СОЦІАЛЬНІ
ОБ
ЄКТИ:

  • Інформаційний простір
  • Державні та інші установи
  • Громадські організації

НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД:

  • Педагоги
  • Психологи
  • Учнівське  і студентське самоврядування

 

 

 

 

 

 

 

 

РОДИНА,

БАТЬКІВСЬКА ГРОМАДСЬКІСТЬ:

  • Батьки
  • Опікуни чи особи, що їх замінюють

  

 

 

 

 

 

 

 

 

Чинники сучасного виховання

1. Суб'єкт виховання – батьківська громадськість

Першим і найважливішим чинником виховання є родина, яка стоїть у центрі глобальних економічних, політичних і культурних змін, що відбуваються у державі і є тією найменшою ланкою у житті суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову, цінності справляє значний вплив на виховання підростаючого покоління. На рівні родини на виховання і розвиток дітей та молоді впливає рівень вихованості самих батьків, ступінь їхньої готовності до виховання власних дітей, вибір доцільного педагогічного впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життє- і самотворення кожного члена родини, а також особисті якості, світоглядні позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

Учасники: батьки або особи, які їх замінюють; батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, шкіл-інтернатів.

 

Основними виховними завданнями батьківської громадськості є:

  •  виховання національної свідомості та самосвідомості, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів;
  • створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості;
  • виховання фізично й морально здорової особистості, формування навичок здорового способу життя та статевого виховання;
  • розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування навичок господарювання;
  • виховання поваги в сім’ї, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей у сім'ї;
  • зміцнення взаємозв’язку та співпраці сім’ї, школи, трудових колективів та громадськості щодо забезпечення єдності та підвищення результативності виховного впливу;
  • залучення батьківської громадськості до активної участі в житті школи, організації позашкільної та позакласної роботи, сприяння розвитку  учнівського самоврядування;
  • підвищення відповідальності батьків за виховання дітей;
  • виховання відповідального ставлення дітей та молоді до навчання і відпочинку, організації змістовного дозвілля, суспільно-корисної, виробничої праці та професійної діяльності;
  • підтримка матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів; допомога освітньому закладу в організації громадського харчування дітей та молоді, участь у здійсненні контролю за його якістю.

 

2. Суб'єкт виховання – навчальні заклади

Навчальний заклад сьогодні покликаний стати осередком самовизначення і самореалізації кожної особистості. У навчально-виховному процесі головний акцент має переноситись із засвоєння певної кількості знань на виховання особистості з урахуванням її унікальної природи, і вже на цій основі формувати у неї моральні цінності, творчу і самотворчу діяльність.

Виховання  і  навчання є двома взаємопов'язаними сторонами  єдиного  педагогічного  процесу,  які доповнюють  одна  одну. Саме тому основне виховне навантаження має відбуватися на уроках вчителів-предметників.

Перевага у формуванні світоглядних цінностей вихованців, пізнавального розвитку дитини має надаватися спецкурсам, факультативам та гурткам. З цією метою необхідно у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах широко запроваджувати викладання курсів морально-духовного значення,  спрямованих на розвиток етики, моралі, сімейних цінностей, поваги до історії та національних героїв.

 Успішність виховання особистості великою мірою залежить від особистості педагога, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання, необхідними для практичної діяльності.

Критеріями педагогічної культури є визнання особистісних пріоритетів та інтересів вихованця; усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.

Водночас несприятливими чинниками, які гальмують процес виховання підростаючого покоління, є брак знань, педагогічного досвіду, низький рівень життя, егоїзм, невизначеність сфери етичних взаємин вчителів, розбіжності у декларованих цінностях та цінностях життя, пріоритет особистісного перед професійним, порушення етичних норм тощо.

 

2.1. Дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати.

2.1.1.Виховними завданнями дошкільного навчального закладу є:

  • впроваджувати особистісно-орієнтовану модель виховання, використовувати інноваційні освітні технології;
  • виховувати у дітей любов до рідного краю, традицій, мови, культурних надбань;
  • здійснювати інтегрований підхід до організації та змісту дошкільної освіти,  надаючи пріоритет провідним видам діяльності дітей у кожному віковому періоді;
  • формувати життєві компетенції дошкільнят, готувати їх до шкільного життя;
  • спеціально організовувати різні форми виховної діяльності такі як: заняття, ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята і розваги, гуртки тощо;
  • широко застосовувати творчі ігри (сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації та інсценівки, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності) та ігри з правилами (дидактичні, інтелектуальні, рухливі, хороводні тощо) як ефективний засіб і метод розвитку, виховання та навчання дітей.

2.1.2. Завданнями загальноосвітнього, професійно-технічного навчального закладу, міжшкільного навчально-виробничого комбінату в здійсненні виховного процесу є:

  • здобуття якісної освіти дітей та молоді;
  • створення умов для засвоєння загальнолюдських і національних цінностей; самовиховання й самореалізація особистості; виховання ціннісного ставлення особистості до суспільства і держави, людей, природи, праці, мистецтва, до себе;
  • органічне поєднання організаційно-педагогічної, сімейно-родинної, національно-культурної та просвітницької діяльності вчителів, батьків, учнів;
  • створення науково-методичної, матеріально-технічної бази для здійснення виховного процесу; забезпечення добору і розстановки педагогічних кадрів;
  • налагодження зв'язків та координація зусиль усіх соціальних інститутів у справі виховання;
  • філософсько-світоглядна та правова підготовка школярів, допомога їм у визначенні сенсу життя  та професійному самовизначенні;
  • здійснення соціально-психолого-педагогічного супроводу навчально-виховного процесу, патронажу соціально незахищених категорій дітей, профілактики правопорушень серед неповнолітніх;
  • формування психологічної культури учасників виховного процесу;
  • діагностика рівня розвитку навчально-пізнавальних та професійних здібностей дитини, когнітивної сфери, навчальної мотивації, вихованості тощо;
  • дослідження соціально-психологічних явищ як в учнівському, так і в педагогічному колективах;
  • проведення консультаційної та профорієнтаційної роботи серед школярів, педагогів, батьків;
  • проведення інтерактивних занять для батьків, класних керівників, вихователів, спрямованих на формування навичок психологічної підтримки учнів у процесі соціалізації;
  • профілактика та подолання асоціальних проявів у поведінці дітей, негативних явищ в учнівському середовищі;
  • створення найбільш сприятливих умов для емоційної і психологічної захищеності, душевного комфорту, реалізація потреб вихованців у позитивних емоціях, радості, доброзичливості, успіху, творчому самоствердженні;
  • забезпечення ефективності профілактики девіантної поведінки дітей та      учнівської   молоді, дитячої безпритульності, правопорушень, запобігання та подолання тютюнокуріння, вживання наркотичних речовин, профілактики ВІЛ/СНІДу.

Сьогодення потребує кардинальних змін ставлення до органів учнівського самоврядування. У загальноосвітніх навчальних закладах необхідно створити відповідні умови для їх утворення та функціонування – перейти від формального учнівського самоврядування до дієвого, уміло організованого педагогічним колективом.

Суб'єктами самоврядування є учнівські парламенти, ради старшокласників, дитячі об’єднання, організації.

Учнівське самоврядування виконує місію:

  • створення ефективної структури учнівського самоврядування розвиває лідерські якості, формує соціальний досвід та ціннісні орієнтири, створює простір для самореалізації, сприяє усвідомленню особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, задоволенню потреб у спілкуванні з однолітками, самоствердженню в суспільно-значущій діяльності, захищає від негативних впливів соціального середовища, виховує активних громадян держави;
  • формування навичок самоврядування, соціальної активності та соціальної відповідальності суб'єкта громадянського суспільства у процесі практичної суспільної діяльності школярів;
  • виховання у зростаючої особистості почуття власної причетності до розвитку суспільства, держави.
  • повноцінне, а не формальне залучення органів учнівського самоврядування до організації шкільного життя навчального закладу на рівні з педагогічним колективом.

2.2. Позашкільні навчальні заклади.

Суттєву роль у самореалізації особистості відіграють позашкільні навчальні заклади, де задовольняються інтереси, індивідуальні запити дітей та учнівської молоді у сфері культури, мистецтва, наукових знань, техніки, природи,  виробництва, життєвої  практики; створюються сприятливі умови для розвитку творчої особистості, органічно поєднуються різні форми освітньої діяльності з організацією змістовного  дозвілля вихованців. Це сприяє розв'язанню проблеми їх зайнятості у вільний від навчання час, створює підґрунтя для загальнонаукового, загальнокультурного розвитку та допрофесійної підготовки.

Суб’єктами позашкільної освіти є обласні центри: еколого-натуралістичний, науково-технічної творчості, туризму та краєзнавства, естетичного виховання учнівської молоді, будинки дитячої та юнацької творчості, гуртки, студії, клуби, Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді, учнівські наукові об’єднання, дитячі спортивні школи, мережа дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання.

Виховні завдання позашкільних навчальних закладів реалізуються через:

  • пошук, розвиток та підтримку юних талантів, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та молоді;
  • створення умов для здобуття вихованцями позашкільної освіти, набуття ними умінь і навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами, сприяння їхній допрофесійній підготовці та професійному самовизначенню;
  • виховання в дітей і молоді дбайливого ставлення та збереження природних багатств України, залучення їх до еколого-натуралістичних, природоохоронних, туристсько-краєзнавчих, науково-технічних напрямків діяльності;
  • виховання естетичних смаків у дітей та молоді, залучення їх до народної творчості, оволодіння народними ремеслами, збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу.

 

2.3. Вищі навчальні заклади.

Виховний процес у ВНЗ здійснюють: ректорат; рада університету з виховної діяльності; керівники та відповідальні працівники управлінських структур університету; декани факультетів, заступники деканів з виховної роботи; кафедри; куратори академічних груп; тимчасово створені фахові групи методичної, організаційної та іншої спрямованості для забезпечення консультативної і організаційної роботи; студентське самоврядування (студентські активи академічних груп, самоврядування гуртожитків, студентські ради факультетів, університету); викладачі, співробітники університету; відповідальні за виховну роботу в гуртожитках; спортивний клуб; бібліотека; керівники гуртків і колективів художньої самодіяльності.

Виховна робота у вищому навчальному закладі є важливим компонентом навчально-виховного процесу. Вона спрямовується на забезпечення гармонійного цілісного розвитку особистості, формування у студентів гуманістичного світогляду, соціально-політичної орієнтації, моральності і культури, виховання студентів на основі національних традицій та культурно-історичного надбання українського народу.

 

Завданнями вищого навчального закладу в здійсненні виховного про

Пошук
...
...
...
...
...
© AIRa

Створити безкоштовний сайт на uCoz